Історія Івана Бондаренка з Красного — це приклад того, як радянська система карала за правду. Його лист до міністра став вироком на десять років таборів.
Трагічна доля матроса з Красного: правда про репресії
Це невигадана історія про нашого земляка, уродженця села Красне Чернігівського району, старшого матроса Чорноморського флоту Івана Степановича Бондаренка. Його життя стало прикладом того, як радянська каральна система нищила будь‑які прояви інакодумства.
Шлях від фронту до арешту
Народжений 1927 року, Іван рано відчув тягар війни: брата розстріляли нацисти, сестру вивезли до Німеччини, а після повернення вона отримала вирок радянського суду. Самого Івана 1944 року призвали до армії, після війни він служив на Чорноморському флоті, а згодом — на Камчатці.
У 1949 році, після смерті матері, якій відмовили у відпустці, він у розпачі написав анонімного листа міністру Збройних Сил СРСР маршалу О.М. Василевському.
Іван Бондаренко вкрай негативно відгукувався про політзаняття, вважаючи їх вигадками, а роботу політруків та особливих відділів — тягарем для російського народу. Він із болем описував тяжке становище селян і робітників, які, за його словами, змушені утримувати на своїх плечах армію «бездільників», що отримують високу платню за поширення ідеологічного «дурману». Крім того, автор листа вказував на відсутність елементарного харчування (хліба) у трудящих. Бондаренко також наголошував на безправ’ї солдатів і матросів, зокрема забороні на одруження, відсутності відпусток та жорстоких покараннях (до 8 років ув'язнення) за незначні запізнення з берега, що, на його переконання, призводило до занепаду духу в армії та на флоті.
Його слова звучали відверто й боляче: «Армия и флот падают духом… Служба – ад. Законы ничуть не выполняются... Военнослужащий имеет право жениться на ком хочет, но это запрещено матросам и солдатам на Камчатке да и вообще в России. Военнослужащие матросы имеют право на два отпуска на протяжении 30 суток, но этого нет. Матрос выйдет на берег и познакомится с девицей, за опоздания судят. Держат 8 лет в тюрьме… ».
Іван Бондаренко про політзаняття писав так: «Всем отвратительно слушать эти вымыслы и выдумки. Сколько служит политработников и работников особого отдела. Это всё убыток русскому народу, который стонет. Возьмите рабочих и крестьян, сколько на их шеях сидит бездельников, которые за свой дурман получают хорошее жалование».
А про складне становище робітників і селян у Радянському Союзі зазначав у листі наступним чином: «А сколько в России народу крестьян и рабочих, которые не имеют даже куска хлеба в настоящий день».
Слідство і вирок
Контррозвідка довго шукала автора листа, і 28 жовтня 1950 року Івана заарештували. Під час слідства вилучили його записи з критикою радянського мистецтва та життя. Попри нагороди «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», військовий трибунал засудив його до 10 років таборів. Лише після смерті Сталіна, у 1954 році, він був звільнений за амністією.
Символ епохи
Доля Івана Бондаренка — це свідчення того, як будь‑які критичні думки щодо радянської влади ставали підставою для репресій. Його історія нагадує нам: правда про життя простих людей і солдатів не могла залишатися безкарною у тоталітарній системі.
Сьогодні, переглядаючи архівні справи, ми повертаємо із забуття імена тих, хто мав мужність говорити правду. Це — наш обов’язок перед пам’яттю земляків, які стали жертвами режиму.
Олександр Молибога,
с. Анисів, Чернігівський район, спеціально для sknews.net
Теги: #Анисів, #Красне, #Бондаренко, #терор, #репресії, #РадянськийСоюз, #НКВД, #СРСР, #СССР
